Ці місцевості Києва на північ від давньої Кирилівської церкви, вздовж старої траси, що веде з Подолу аж до балтійського узбережжя, з давніх давен були міцно поєднані з Києвом, але при цьому вперто зберігали, та частково зберігають й досі, власне обличчя. Куренівський характер, особливий, козацькій, на міцній куркульсько-городницькій «заквасці», не змінила навіть промислова революція, він залишався таким само незалежницьким: 1919 року мешканці саме північних київських околиць спробували власними силами скинути більшовиків, створивши навіть власну республіку – й про це ми також поговоримо на нашій популярній прогулянці.

Потьмянілі цегляні особняки, патріархальні тиньковані хати та дерев'яні будинки створюють на вулицях цих колишніх передмість дещо щемливе відчуття занурення у старі часи (а одна з вулиць, якою ми пройдемо, є такою собі виставкою рядової житлової забудови останніх 100 років), та відчуття острівців тихого, фактично сільського, життя серед великого міста.

Район пов'язаний з письменником Анатолієм Кузнєцовим – літописцем Куренівки 1930-50-х, Ліною Костенко, художниками Іваном Їжакевичем та Сергієм Світославським. Тут стоїть будівля народного училища, названого на честь батька Михайла Грушевського – а зводили цю споруду видатні митці Василь Кричевський та Едуард Брандтман.

«Молодша сестра» Куренівки – Шполянка – й поготів схожа на якесь провінційне містечко Поділля чи Галичини – тутешні яри та звивисті вулички ховають химерні споруди, як-от є т.зв. «замок антиквара», прямо на стінах якого можна побачити багато цікавинок, чи особняк, який, єдиний в місті, охороняють кам'яні коти. Цей район полюбляють кіношники – настільки він атмосферний.

Завітаємо ми і на Куренівське кладовище, де опинимось серед пам'ятників єврейської ділянки, а також знайдемо могилу авантюрника та письменника Юрія Будяка-Покоса, чия доля, як вважається, якось переплелася з долею Уїнстона Черчіля – а отже, й зі світовою історією.